?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Трохи менше тижня тому я повернувся з мандрівки  Україною, яка була присвячена до мого дня народження. Цей матеріал спочатку я писав для одного з великих українських сайтів, але, виявилося, що не потрапив у формат не те що сайту, але навіть блогу на цьому сайті. Тому матеріал публікую тут. З невеликими виправленнями. Аудиторія стала менше, але я радий кожному читачу та відгуку.
Як пишуть в пабліках в соціальних мережах (принаймні в перший раз на очі це попалося саме там): "Неважливо скільки років вашим кедам, якщо вони топчут Париж". Згадавши що 25 своїх перших днів народжень я святкував у рідному Гусь-Хрустальному (який знаходиться у Владимирської області Росії в 255 кілометрах на південний схід від Москви), 26 свято свого народження було вирішено відзначити на історичній Батьківщині - в Україні.
Так народилася ідея мандрівки-проекту, який був названий «#26вУкраїні» - саме цей хештег супроводжував щоденник про подорож у "Фейсбуці".
Втім, зустріти день народження в Україні було головною, але не єдиною метою подорожі. Першим пунктом, традиційно для Росії, став головний транспортний вузол країни - Москва. Саме звідси автобусом я вирушав до міста Костюковичі Могильовської області Білорусі.
Чекати на автостанції біля метро Новоясеневска потрібно було близько 3 годин. Як з'ясувалося на місці, половина автобусів з автостанції відправляються в ОРДЛО. Поруч зі мною в кріслах помістилися не самі чисті мужики років 40-45. Читати книжку про історію УНР, яку до цього читав в електричці, в такій атмосфері якось не наважився.
Навпроти мене сиділа цілком собі мила пара з дівчинкою років 10, які чекали: чи звільняться квитки до Макіївки. Я думав: "Що змушує їх, та ще й з дитиною, їхати туди де війна?"
Були правда і інші приклади: вже коли на пероні чекав автобус, поруч йшла посадка в останній рейс до Кипучого (який в Росії все ще називають "Артемівськ"). Раптом з'явився п'яний мужик років 38, який з'ясував, що проспав свій автобус, який пішов годину назад. І мукаючи щось типу: "Дєньгі не проблема", намагався залізти в цей автобус.
Але ось Москва залишилася позаду і автобус поїхав в... Клинці Брянської області (це теж Росія).
Білорусь
До цієї поїздки в Білорусі я не був. І бажання побувати там виникло з однієї причини: відразу в декількох регіонах України мені говорили, що у мене білоруський акцент (хоча хіба багато хто чув російський акцент української мови?). Тож рік тому поставив собі за мету: з'їздити в Білорусь і почути там білоруську мову.
Як ми перетнули кордон Росії та Білорусі я не помітив - паспорта у нас точно не перевіряли. Так що рано вранці я опинився на околиці маленького містечка Костюковичи. І вже тут Білорусь мене почала дивувати. Температура цього ранку була +13 градусів, мжичив дрібний осінній дощ. Мені довелося одягати толстовку на зупинці. І ця зупинка, не в приклад аналогічним пунктам на околиці мого міста, була напрочуд акуратною (див. світлину).
1P7212291
Другим здивуванням став роздільний збір сміття. У будинків стояли контейнери для паперу, скла та пластмаси. Правда у контейнері з написом "папір" була... кропива. Зате пластикові пляшки жителі вже навчилися викидати куди потрібно.
P7212294
До того моменту як я дійшов до центру міста - схоже, став місцевою знаменитістю, тому що люди в капелюхах і з фіолетовими валізами на колесах, з ранку в Костюковичах майже не гуляють. Виявилося, що і в Костюковичах є одна спільна риса з Гусь-Хрустальним. У нас вже третій мер обіцяє побудувати в місті басейн. Гроші пропадають, мери змінюються, зараз до обіцянці приєднався депутат Держдуми (у них скоро вибори), а ось басейн так і не з'явився. У Костюковичах будівля є, і навіть із зовні виглядає непогано, але ось закінчувати її будівництво, як мені розповіли місцеві, не збираються.
P7212314
З білоруською мовою в Костюковичах теж ніяк. Половина міста на початку сучасної історії незалежної Білорусі приїхала з Узбекистану на цементний завод, який тоді вводили в експлуатацію. Завод працює і зараз, але, як мені розповіли, заробляють там небагато - близько 3700 гривень (ну або 10 тисяч російських рублів).
Всього в Костюковичах 3 банка. Вірніше 2, але у одного з них пара відділень. І в кожному з них 21 липня, в день мого приїзду, були величезні черги. Виявилося, що за день до того місцевим жителям видали квитанції за ЖКГ, оплатити які потрібно було до 25 липня. Ось всі і стояли. Стояв і я, попутно слухаючи розмови: може білоруську почую? Але максимум що вдалося - почути акцент російського, дивно схожий на промову Лукашенка, та кілька жінок вставляли в своїй російської мови "чи".
Зате в Костюковичах мені все ж вдалося спробувати коронну страву Білорусі - картоплю. Причому незвичайну, а смажену "в мундирі", яку потрібно було їсти прямо з шкіркою.
Вранці потяг - дизель, теж акуратний і доглянутий, відвіз мене в Могильов. І тут я був близький до президента Білорусі Лукашенка, який якраз в один день зі мною вирішив нанести візит в обласне місто.
-
Ми з місцевою дівчиною, яка люб'язно погодилася показати мені місто, пішли до ратуші, з якої в полудень має вилітати щось типу зозулі. Але на підході до площі нас зупинив чоловік в білих рукавичках, сказавши: "Тут зараз буде перша особа країни. Погуляйте хвилин 20". Що робити?.. Ми пішли гуляти назад. У кожного дерева на вулиці стояли чоловіки з гарнітурою в вухах або з раціями на поясі. І навіть перехожі були не зовсім схожі на перехожих. А зозулю ми так і не почули ...
Але, в цілому, Могильов мені здався сонячним містом, де все досить тихо і радісно. Навіть МНС, які в цей день відзначали день пожежної служби, влаштували свято для дітей - маленьких білорусів катали на канаті, діти фотографувалися зі старою технікою... Але з білоруською мовою і тут були проблеми. Моя знайома заради мене спробувала збудувати пару фраз на ній, по місту була реклама, що популяризує білоруську мову. Але діє вона не сильно.
P7222321
Увечері мене чекала подорож з Могилева в Шклов, звідки о 3 годині ночі йшов потяг на Чернігів. В Шклов я приїхав близько півночі і ледве в темряві знайшов зал очікування, де опинився один на один з симпатичною дівчиною касиром яка, втім, скоро пішла на перерву. А я намагався не заснути, намотуючи кола по залу очікування і читаючи місцеві оголошення.
До речі 11 вересня у Білорусі мають відбутися вибори до місцевого парламенту. Але місцеві жителі мені не змогли не те що розповісти про них докладніше, але навіть назвати президентську партію. Все-таки політика в Білорусі - справа непублічна. Хоча оголошення про вибори висять на банках, пошті, адміністрації. Цікаво, що в Костюковичах всі оголошення були білоруською, єдине оголошення про вибори  російською я побачив на… міськадміністрації.
На потяг я все-таки міг не потрапити, бо мій вагон не відкрили і я ледь, вже після гудка машиніста, встиг застрибнути в сусідній. З'ясувалося, що мій провідник спав. Розбудив і спробував запитати його про постільну білизну. Але швидко зрозумів що, незважаючи на те, що потяг в який я сів, йшов з Санкт-Петербурга до Києва і належав до УЗ, набагато швидше буде попросити "бельё".
Саме лежачи в потязі, поки ми всю ніч їхали через Білорусь, я і слухав білоруську мову - в оголошеннях на вокзалах. І прийшов до висновку, що на мою українську вона не схожа.
Після того як восени 2014 року, коли я їхав в якості міжнародного спостерігача на парламентські вибори в Україну, мене зняли з потяга і навіть ледь не заборонили в'їзд в країну, український кордон з російським паспортом я завжди сприймаю як лотерею. Тим більше, що в моєму вагоні більшість була громадянами Росії.
Але мені пощастило. Прикордонником виявилася симпатична дівчина, якій я розповів про те що збираюся на Батьківщині зустріти день народження. Вона сфотографувала мій паспорт і свідоцтво закордонного українця (хотілося б вірити, що через симпатію, яка у неї до мене виникла, але...) і поставила заповітний штамп в паспорті.
А ось чоловікові років 55, схожому на Анатолія Вассермана, пощастило менше - його перевіряв суворий військовий, і росіянину довелося спочатку розмовляти з прикордонником, потім з митником. Чим історія закінчилася – я так і не знаю. Вже до полудня 23 липня колеса моєї валізи торкнулися Чернігова.
У наступній серії моєї розповіді читайте про голубів з Чернігова, презервативи, які знайшли в моїй сумці поліцейські, про те як я в приймальні Ради лякав співробітників своїм російським паспортом та про порожнечу стадіону "Металіст" в Харкові. Далі буде...

Featured Posts from This Journal

  • Конотопський бар'єр

    Недавно вернулся с Украины, куда ездил на выборы международным наблюдателем в составе миссии Світового конгресу українців (СКУ). Сами выборы прошли…

  • Два забытых миллиона

    В этом году второй раз пытаюсь найти работу в Киеве. И пока, как и год назад, не очень удачно. Материал который представляю вам готовился для…

  • Чи був Конгрес? Або конгресу зовсім і не було? ..

    Вже третій рік в кінці літа я відвідую з'їзд Світового конгресу українських молодіжних організацій. І також традиційно після цього виходить…

Profile

djohnni
djohnni

Latest Month

November 2016
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel